Що об’єднує Софію Київську і Михайлівський Золотоверхий? Довга, драматична історія. Візуальний контакт. Традиції і легенди. А головне – любов.
Софія збудована в 11 столітті, переживала століття слави й занепаду та спустошення через численні пожежі і війни. На території Національного заповідника «Софія Київська» є лише одна споруда, що збереглася від 11 століття – сам Софійський собор. Все решта (включно із дзвіницею!) було побудовано наново у 18 столітті. А у самому Софійському соборі є лише одна частина, один елемент, який зберігся недоторканим від початку існування цієї святині – мозаїка Богоматері-Оранти у вівтарі.
Цю мозаїку заввишки у 6,5 м кияни здавна називають «Нерушимою стіною», бачать у ній захисницю, покровительку нашого міста. Існує давнє вірування: поки стоїть «Непорушна стіна», не зникне, житиме й Київ.
Софію було збудовано на честь Премудрості Божої – життєдайної сили, що втілила Божий задум в життя. Вона ніби уособлює жіночність, жіночу душу нашого міста, його суть як захисниці, як «матері міст Руських».
Михайлівський Золотоверхий, натомість, – уособлення чоловічої сили (візуально – сяючі золоті куполи як блиск лицарського обладунку).
Цей храм – молодший за Софію, збудований 1108 року, але, так само як Софія, перебудований у добу бароко, а потім і геть знищений більшовиками.
Храм було посвячено на честь архистратига Михаїла, небесного покровителя Києва. Традиція вшанування св. Михаїла як патрона Києва веде початок від 12 ст. З набуттям Україною незалежності св. Михаїл повернувся на герб Києва, а відроджений 1996-200 рр. Михайлівський Золотоверхий допоміг повернути традицію вшанування архистратига.
Отже, і з Софією, і з Михайлівським (не з дзвіницями, а з храмами) пов’язані давні вірування і традиції. Але у сьогоднішньому Києві, де є не лише православні, а й чимало представників інших конфесій та релігій, ідеї об’єднання, взаєморозуміння можуть ґрунтуватися не на православних традиціях, а на поняттях і відчуттях, зрозумілих і прийнятних для всіх.
Уявімо собі: стародавня Софія, вбрана в біле (стіни білі з часів Бароко), немов наречена (вона), а навпроти – сяє золотом лицар, захисник Михаїл – він. Вони ніби обіймаються (символічне сприйняття просторового, візуального контакту). І в обіймах тримають історичне серце Києва – дві площі, що були і знову стали не просто центром, а справжнім серцем життя міста від 11 до 13 ст., у період визвольних змагань та у новітній історії України.
Акт небесної любові розгортається в історичному центрі Києва. Софія і Михаїл, які обіймаються, у своїх обіймах тримаючи серце Києва, захищаючи його своїми обіймами – образ, який дозволяє всім і кожному, незалежно від ідеології чи віросповідання, відчути себе захищеними, відчути на собі любов цього міста. І разом з тим поділитися своєю любов’ю з іншими людьми, як Київ намагається ділитися свою любов’ю з кожними і кожною. Це дуже важливо, адже для значної частини українців під час і завдяки подіям Революції Гідності Київ нарешті став справжньою (не географічною чи адміністративною лише, а смисловою, посутньою) столицею.
Найкраще, що може зробити ця наново віднайдена столиця – поділитися з усією країною любов’ю, взявши людей в обійми Святої Софії і Золотоверхого Михайла.
Відео проекту «Між двома двіницями»
Світлове обладнання проекту «Новий рік між двома дзвіницями»: CP BEAM -12 шт. SGM X5 -16 шт.
Світлове обладнання на Володимирському проїзді: LED PAR -30 шт. PHILIPS – 30 шт.
